The moment when, 50 years ago, Neil Armstrong planted his foot on the surface of the Moon inspired awe, pride and wonder around the world. This newspaper argued that “man, from this day on, can go wheresoever in the universe his mind wills and his ingenuity contrives…to the planets, sooner rather than later, man is now certain to go.” But no. The Moon landing was an aberration, a goal achieved not as an end in itself but as a means of signalling America’s extraordinary capabilities. That point, once made, required no remaking. Only 571 people have been into orbit; and since 1972 no one has ventured much farther into space than Des Moines is from Chicago.
The next 50 years will look very different. Falling costs, new technologies, Chinese and Indian ambitions, and a new generation of entrepreneurs promise a bold era of space development. It will almost certainly involve tourism for the rich and better communications networks for all; in the long run it might involve mineral exploitation and even mass transportation. Space will become ever more like an extension of Earth—an arena for firms and private individuals, not just governments. But for this promise to be fulfilled the world needs to create a system of laws to govern the heavens—both in peacetime and, should it come to that, in war.
The development of space thus far has been focused on facilitating activity down below—mainly satellite communications for broadcasting and navigation. Now two things are changing. First, geopolitics is stoking a new push to send humans beyond the shallows of low-Earth orbit. China plans to land people on the Moon by 2035. President Donald Trump’s administration wants Americans to be back there by 2024. Falling costs make this showing off more affordable than before. Apollo cost hundreds of billions of dollars (in today’s money). Now tens of billions are the ticket price.
[ … ]
It is a mistake to promote space as a romanticised Wild West, an anarchic frontier where humanity can throw off its fetters and rediscover its destiny. For space to fulfil its promise governance is required. At a time when the world cannot agree on rules for the terrestrial trade of steel bars and soybeans that may seem like a big ask. But without it the potential of all that lies beyond Earth will at best wait another 50 years to be fulfilled. At worst space could add to Earth’s problems. | Мить коли, п’ятдесят років тому, Ніл Армстронг ступив на поверхню Місяця викликала почуття пошани, гордісті й захоплення по всьому світу. Одна газета запевняла, що „з тих пір людина може подорожувати будь-куди у всесвіті, куди хоче розум і бажає геній...на інших планетах люди, вже скоро, точно побувають.“ Але ж ні. Висадка на Місяць була лиш аномалією, метою поставленою по суті не з цілями досягнення, а для того, щоб наголосити на дивовижних можливостях Америки. Така думка уже з самого початку не викликала сумніву. Тільки 571 людини побували на орбіті; а з 1972 року нікому не вдається просунутися космосом на відстань більшу від тієї, що розділяє Де-Мойн та Чикаго. Наступні п’ятдесят років все буде по-іншому. Зниження затрат, новітні технології, амбіції Китаю та Індії, а також нове покоління підприємців обіцяють яскраву епоху в освоєнні космосу. Найімовірніше, це стосуватиметься туризму для заможних та загального покращення мереж зв’язку; в подальшому ж майбутньому зміни можуть торкнутися видобутку корисних копалин й навіть масового переселення. Космічний простір все більше нагадуватиме продовження Землі – майданчик змагань компаній та приватних підприємців, а не одних лиш урядів. Однак для того, щоб зазначене втілилось в життя, необхідно, щоб країни світу створили систему законів, здатну регулювати небеса – як в мирний час так, за потреби, і в періоди війни. Космонавтика дотепер намагалося сприяти діяльності на нищих рівнях – переважно розвитку технологій супутникового зв’язку і радіомовлення. Нині зміни сягають двох аспектів. У першу чергу, геополітика націлена на новий поштовх, щоб відправити людину за межі мілководдя низької навколоземної орбіти. Китай планує висадку на Місяць до 2035 року. Президентська адміністрація Дональда Трампа прагне, щоб американці повернулися туди ще до 2024 року. Через зниження затрат ці вихваляння видаються більш реальними, ніж раніше. Аполлон коштував сотні мільярдів доларів (за нинішніми мірками). Сьогодні ж ціна квитка впала до десятків мільярдів. [ … ] Не правильно було б розвивати галузь космонавтики у романтизованому дусі Дикого Заходу, анархічного кордону, де людство може позбутися своїх кайданів і заново пізнати свою долю. Для того, щоб галузь освоєння космосу виконувала поставлене перед нею завдання потрібна система управління. А в час коли країни світу не взмозі досягти згоди щодо правил сухопутньої торгівлі арматурою і соєвими бобами цього не так просто досягти. За відсутності такої системи потенціал усього, що знаходиться за межами Землі можна буде, у кращому випадку, реалізувати лише через п’ятдесят років. У гіршому ж випадку, космонавтика може ускладнити уже існуючі проблеми нашої планети. |