Imagine dining in a European capital where you do not know the local language. The waiter speaks little English, but by hook or by crook you manage to order something on the menu that you recognise, eat and pay for. Now picture instead that, after a hike goes wrong, you emerge, starving, in an Amazonian village. The people there have no idea what to make of you. You mime chewing sounds, which they mistake for your primitive tongue. When you raise your hands to signify surrender, they think you are launching an attack.
Communicating without a shared context is hard. For example, radioactive sites must be left undisturbed for tens of thousands of years; yet, given that the English of just 1,000 years ago is now unintelligible to most of its modern speakers, agencies have struggled to create warnings to accompany nuclear waste. Committees responsible for doing so have come up with everything from towering concrete spikes, to Edvard Munch’s “The Scream”, to plants genetically modified to turn an alarming blue. None is guaranteed to be future-proof.
Some of the same people who worked on these waste-site messages have also been part of an even bigger challenge: communicating with extraterrestrial life. This is the subject of “Extraterrestrial Languages”, a new book by Daniel Oberhaus, a journalist at Wired.
Nothing is known about how extraterrestrials might take in information. A pair of plaques sent in the early 1970s with Pioneer 10 and 11, two spacecraft, show nude human beings and a rough map to find Earth—rudimentary stuff, but even that assumes aliens can see. Since such craft have no more than an infinitesimal chance of being found, radio broadcasts from Earth, travelling at the speed of light, are more likely to make contact. But just as a terrestrial radio must be tuned to the right frequency, so must the interstellar kind. How would aliens happen upon the correct one? The Pioneer plaque gives a hint in the form of a basic diagram of a hydrogen atom, the magnetic polarity of which flips at regular intervals, with a frequency of 1,420MHz. Since hydrogen is the most abundant element in the universe, the hope is that this sketch might act as a sort of telephone number. | Уяви собі обід в європейській столиці, де ти не знаєшь місцевої мови. Офіціант погано говорить по-англійськи, але всіма правдами і неправдами тобі вдається замовити щось з меню, що ти впізнаєшь, з'їши і заплатишь. А тепер уяви собі, що після невдалого походу ти опиняєшься голодним в амазонському селі. Люди там поняття не мають, що з тобою робити. Ти вимовляєшь якісь плямкаючі звуки, які вони помилково приймають за твою примітивну мову. А коли ти піднімаєшь руки на знак капітуляції, вони сприймають це як спробу атакувати. Важко спілкуватися без спільного контексту. Наприклад, радіоактивні об'єкти повинні залишатися непорушеними протягом десятків тисяч років; однак, враховуючи, що англійська мова, що існувала всього лише 1000 років тому, незрозуміла для більшості її сучасних носіїв, установи й досі намагаються створити попередження для супроводу ядерних відходів. Комітети, відповідальні за це, придумували все: від високих бетонних шипів до "Крику" Едварда Мунка, до генетично модифікованих рослин, які приймають насторожуючий синій колір. Жоден з цих способів не має гарантії, що він витримає перевірку часом. Деякі з тих самих людей, які працювали над цими повідомленнями про місця захоронення відходів, також приймали участь у ще більшому виклику - спілкування з позаземним життям. Про це йдеться у "Позаземних мовах", новій книзі Даніеля Оберхауса, журналіста щомісячного журналу Wired. Нічого не відомо про те, як інопланетяни можуть сприймати інформацію. На парі пластинок, відправлених на початку 1970-х років на борту Піонерів 10 і 11, двох космічних зондів, зображено оголені людські фігури і грубу карту, як знайти Землю - мінімальна інформація, але навіть це припускає, що інопланетяни можуть побачити. Оскільки ймовірність виявлення таких кораблів мізерно мала, радіопередачі з Землі, що рухаються зі швидкістю світла, мають більше шансів встановити зв'язок. Але так само, як наземне радіо має бути налаштоване на потрібну частоту, так і міжзоряне. Як інопланетяни могли б натрапити на правильну? Пластинка Піонера дає підказку у вигляді базової діаграми атома водню, магнітна полярність якого змінюється через рівні проміжки часу, з частотою 1420 МГц. Оскільки водень є найпоширенішим елементом у Всесвіті, є надія, що цей ескіз може послужити свого роду телефонним номером. |